Проблема оцінки вартості майнових прав на об'єкти інтелектуальної власності (далі – ІВ) є ключовою в питаннях комерціалізації результатів інтелектуальної діяльності. Досить непростий процес комерціалізації об’єкта ІВ ускладнюється ще більше, коли об’єкт ІВ створений за бюджетні кошти і належить державі. Норми статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі – ЗУ «Про оцінку») передбачають ряд випадків, коли проведення оцінки є обов’язковим. Здебільшого це стосується майнових прав на об’єкти, що знаходяться у державній та комунальній власності.
Проблема визначення розміру грошової компенсації (винагороди) за надання майнового права на використання науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (далі – НДДКР) як об’єктів права ІВ полягає в особливому обсязі майнових прав, які належать власнику такого об’єкта.
На відміну від класичного обсягу права власності на матеріальну річ, що охоплює право володіння, користування та розпорядження, обсяг майнових прав на об'єкт ІВ відповідно до ч.1 ст. 424 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) складається з:
– права на використання об'єкта права ІВ;
– виключного права дозволяти використання об'єкта права ІВ;
– виключного права перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права ІВ, в тому числі забороняти таке використання;
– інших майнових прав ІВ, встановлених законом.
Також, якщо майнові права на використання матеріального об’єкта можна передати на певний термін лише один раз, то майнові права на об’єкти ІВ можуть бути передані зацікавленим особам (невиключна ліцензія), кількість яких не завжди вдається спрогнозувати. Саме ця обставина ускладнює розрахунок грошової компенсації при наданні майнових прав об’єктів ІВ у платне користування. В даному випадку, вартість розробки не співвідноситься з вартістю майнових прав на використання, і може навіть бути значно меншою порівняно зі всією сукупністю потенційних дозволів, що можуть бути надані. Положення статті 426 ЦКУ встановлюють правовий режим використання об’єктів ІВ, зокрема передбачено, що власник об’єкта ІВ може надати дозвіл на використання (ліцензію) іншій особі, умови якого визначаються ліцензійним договором.
Таким чином, авторська винагорода (грошова компенсація) за використання об’єкта ІВ, в даному випадку НДДКР, повинна здійснюватись виключно на підставі ліцензійного договору між власником та користувачами (підприємствами оборонно-промислового комплексу). За ліцензійним договором Ліцензіат отримує визначений у договорі обсяг майнових прав на використання НДДКР певними способами, на обумовлений строк та за визначену ліцензійну плату. Відповідно до Національного стандарту №4 «Оцінка майнових прав інтелектуальної власності» ліцензійний платіж – це плата за надання прав на використання об'єкта права ІВ, що є предметом ліцензійного договору. До ліцензійних платежів належать паушальний платіж, роялті та комбінований платіж. Визначення виду та розміру ліцензійного платежу є прерогативою сторін ліцензійного договору та може залежати від безлічі факторів, а саме:
– обсягу переданих прав;
– виду переданих прав (виключні або невиключні);
– дозволених способів використання об’єкта ІВ;
– прибутку Ліцензіата, який генерується завдяки об’єкту ІВ;
– строку дії ліцензійного договору;
– обсягу ринку, на якому працює Ліцензіат;
– строками освоєння, рівнем досягнення прогнозованих (планових) технічних, економічних, екологічних та інших характеристик об’єкта ІВ або продукції (товарів, робіт, послуг), виробленої та/або реалізованої з використанням такого об’єкта;
– надання права субліцензування тощо.
Відповідно до статті 3 ЗУ «Про оцінку» оцінка майнових прав – це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності. Відповідно до названого закону, майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності – право володіння, розпорядження, користування. Таким чином, оцінку майнових прав на використання НДДКР можливо здійснити лише за умови наявності ліцензійного договору, за яким ці права передаються або завдання на оцінку, в якому чітко визначено обсяг та умови використання цих прав. В будь-якому випадку, оцінка майнових прав на використання об’єкта ІВ, як правило, передбачає проведення фінансово-економічного аналізу господарської діяльності Ліцензіата.
Стосовно розрахунку оптимального ліцензійного платежу за надання майнових прав використання об’єкта ІВ, то таке дослідження у сфері інтелектуальної власності проводиться у формі консультативного повідомлення та передує укладенню ліцензійного договору.
Визначення розміру ліцензійної плати за НДДКР є одним з найбільш складних процесів, оскільки для цих об’єктів притаманні комбіновані платежі, що об’єднують паушальний платіж (одноразовий грошовий платіж) та роялті, що сплачується періодично і, як правило, залежить від обсягу продукції (товарів, робіт, послуг), виробленої та/або реалізованої з використанням об’єкта ІВ.
Джерело публікації: Актуальні проблеми охорони інтелектуальної власності у ЗС України: Збірник матеріалів науково-практичного семінару 20 серпня 2014 р. – Київ: ЦНДІ ОВТ ЗС України, 2014. – С.51-53.
