При проведенні судових експертиз у сфері інтелектуальної власності, об’єктом яких є літературні твори, практично у кожній експертизі одним з питань, що ставляться на вирішення експерта, є питання щодо використання одного твору при створенні іншого.
У зв’язку з відсутністю методики проведення судової експертизи зазначених вище об’єктів, виникла необхідність на основі аналізу нормативної бази та спеціальної літератури з авторського права розробити загальні методичні підходи до проведення експертних досліджень по встановленню факту використання літературних творів. Ці підходи розроблялись в рамках науково-дослідної роботи “Методика проведення судових експертиз літературних творів”, що проводилась Науково-дослідним центром судової експертизи з питань інтелектуальної власності.
Аналіз експертної практики показав, що основним завданням судової експертизи у сфері інтелектуальної власності, об’єктом якої є літературні твори, є встановлення факту використання певного твору. Враховуючи природу літературних творів, на вирішення експертизи у сфері інтелектуальної власності можуть бути поставлені питання щодо використання певного твору одним з таких способів:
– відтворення (повне чи часткове);
– переклад;
– внесення змін (анотація, адаптація, інша переробка твору);
– включення твору як складової частини до збірників, антологій, енциклопедій.
Питання, що ставляться на вирішення експерта, можуть бути сформульовані наступним чином:
– Чи мало місце відтворення твору “ХХХ” або його частини, що має самостійне значення, при створенні твору “YYY”?
– Чи є твір “ХХХ” переробкою твору “YYY”? Якщо так, чи має ця переробка творчій характер?
– Чи включено твір “ХХХ” як складову частину до збірника “YYY” (антології, енциклопедії)?
Встановлення факту використання літературних творів проводиться за стадіями експертного дослідження, які детально описані в спеціальній літературі [2, с.72; 3, с. 149-150], а саме: підготовча, роздільне (аналітичне) дослідження об’єктів експертизи, порівняльне дослідження, оцінка результатів дослідження та формулювання висновків.
1. Підготовча стадія. На цій стадії експерт визначає:
– правильність (з процесуальної точки зору) оформлення матеріалів, які зазначені в ухвалі (постанові) та у супровідному листі;
– придатність та достатність наданих матеріалів для вирішення поставленої задачі;
– відповідність їх переліку, який зазначений у супровідному листі;
– наявність всіх аркушів у матеріалах справи та правильність їх нумерації (якщо надані на дослідження матеріали не пронумеровані та не прошиті, то це робить комісія експертів, про що складається відповідний акт);
– стан наданих на дослідження об’єктів (примірників творів): цілісність та відсутність/наявність пошкоджень при доставці, читабель-ність тексту, можливість порівняння об’єктів дослідження.
При необхідності експерт здійснює фотозйомку об’єктів дослі-дження.
Якщо необхідно отримання додаткових матеріалів, експерт на-правляє клопотання особі або органу, що призначив проведення експертизи.
2. Роздільне (аналітичне) дослідження об’єктів експертизи. На цій стадії експерт детально вивчає надані на дослідження літературні твори, виявляє та аналізує властивості цих об’єктів.
Спочатку проводиться опис творів, що надані на дослідження, в тому числі обов’язково зазначається дата їх створення та фіксується ім’я, яке зазначено на примірнику досліджуваного твору.
Також доцільно визначати характер (вид) досліджуваних творів, який суттєво впливає на форму вираження літературних творів. У статті 8 Закону [1] зазначено, що “об’єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва…”, між тим, на думку фахівців з авторського права, ці категорії застосовуються в законі не в своєму звичайному значенні, оскільки тоді б вони накладалися одна на одну. За визначенням Сергєєва О.П. [4, с.53], творами науки є будь-які твори, головний зміст яких полягає в генерації та систематизації об’єктивних знань про дійсність, включаючи твори наукової літератури. Творами літератури визнаються художні твори, які виражені в словесній формі. До творів мистецтва відносяться всі інші твори художньої творчості та твори живопису, музики, кіно і театру тощо.
Авторське право поширюється на різноманітні види літературних творів, створення яких залежно від сфери їх поширення та використання потребує дотримання певних мовних засобів та стилістичних норм. В сучасній українській мові розрізняють такі функціональні стилі: офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, художній та розмовно-побутовий [5, с. 173-174]. Саме функціональні стилі обумовлюють ба-гатство та гнучкість певної мови. Розмовне мовлення робить літературну мову більш жвавою, легкою, природною; наукове — збагачує мову точністю та строгістю вираження; публіцистичне — емоціональністю, афористичністю; художня мова — образністю [5, с. 178].
Мова ділових документів чітко регламентується вимогами офіційно-ділового стилю: точність формулювання правових норм, адекватність їх розуміння, чітко визначена структура документа та його елементи, стандартизований характер викладу, розміщення матеріалу в логічній послідовності.
У сфері науки і виробництва використовується науковий стиль, у його рамках викладаються і твори технічного характеру. Індивідуалізуючими ознаками наукового стилю є точність і лаконічність висловлювань; ясність і предметність тлумачень; аргументація та переконливість тверджень; узагальненість понять і явищ; логічна послідовність і доказовість викладу; упорядкована система зв’язків між частинами висловлювання; об’єктивний аналіз; однозначне пояснення причинонаслідкових відношень; насиченість термінами (до 15-25% від загального обсягу лексики тексту); абстрактна лексика; багаторазове повторення загальнонаукових слів у вузькому контексті; докладні висновки. Науковим стилем викладаються такі види наукових творів, як монографія, дисертація, науковий звіт, стаття, підручник, навчальний посібник, лекція тощо.
Для публіцистичного стилю характерним є використання у творі емоційно забарвленої лексики, за допомогою якої автор передає факти і висловлює своє відношення до них, у зв’язку з чим у тексті наявна термінологічна лексика, заклики, експресивні сталі словосполучення; наукові положення і факти використовуються з емоційно-експресивною образністю; наведено точні дати певних подій; широко використовуються художні засоби (епітети, метафори, гіперболи та ін.), фразеологізми, емоційно-оцінні слова, афоризми, деякі терміни вживаються у переносному значенні. Публіцистичним стилем переважно виклада-ються такі види творів: інтерв’ю, репортаж, звіт, коментар, памфлет, некролог, фейлетон тощо.
Розмовно-побутовий стиль характерний для усного мовлення і вживається у повсякденному спілкуванні.
Художній стиль має особливу функцію: якщо розмовне мовлення виконує комунікативну функцію — функцію безпосереднього спілкування, науковий та офіційно-діловий — функцію повідомлення, то художній стиль виконує естетичну функцію, функцію емоційно-образного впливу на читача або слухача [5, с. 196]. У цьому стилі поєднаються засоби всіх інших стилів — терміни, офіційні вирази, розмовні слова та звороти, і публіцистика. Безумовно всі ці засоби підлягають естетичній трансформації, виконують певні художні задачі, застосовуються у своєрідних комбінаціях. Однак, принципових заборон або обмежень, що стосуються лексики, немає. Цей стиль використовують при написанні таких видів літературних творів, як епопея, епос, роман, повість, новела, поема, п’єса, оповідання, есе тощо.
У процесі судово-експертного дослідження властивість об’єкта пізнається через ознаки (комплекс ознак). Авторами науково-дослідної роботи “Методологічні основи судової експертизи об’єктів інтелектуальної власності” [6] ознаки об’єктів авторського права запропоновано класифікувати на загальні, родові (групові) та окремі (власні). Встанов-лення виду досліджуваних творів та функціонального стилю мовлення, яким вони викладені, надає можливість при порівняльному дослідженні визначити родові та власні ознаки твору.
3. Порівняльне дослідження. На цій стадії експерт проводить зі-ставлення ознак творів, що порівнюються, та аналізує наявні збіги та відмінності.
Оскільки відповідно до частини 3 статті 8 Закону [1] “Правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі”, то при проведенні судової експертизи літературних творів переважно порівнюються особливості вираження внутрішньої та зовнішньої форми творів: композиція, мова твору, ви-користані художні засоби та образи тощо.
Для встановлення факту використання літературного твору або факту зміни та способу його зміни, а також при вирішенні ідентифікаційних задач щодо виявлення індивідуально-характерного комплексу ознак літературних творів, встановлення тотожності літературних творів тощо, експерт складає таблицю збігів. Складання таблиці збігів є загальноприйнятою практикою при проведенні досліджень, пов’язаних з літературними творами. Гаврилов Е.П. [7, с. 11] відзначав, що авторське право охороняє саме форму твору, тому для виявлення випадків порушення авторських прав шляхом запозичення вирішальне значення мають буквальні збіги (для літературних творів — словесні); для цього складаються таблиці збігів (“текст на такій-то сторінці в одному творі відповідає тексту на такій-то сторінці в іншому творі”).
Обсяг тексту, який розміщується у таблиці збігів, залежить від поставленого на вирішення експерта завдання. Текст фрагментів, що співставляються, наводиться дослівно з дотриманням орфографії та пунктуації автора.
Дослідження літературних творів, які розглядаються у спорах про встановлення факту використання твору через відтворення, переклад, переробку або інший спосіб, проводиться враховуючи особливості цих способів використання.
Найчастіше перед судовим експертом ставиться завдання щодо встановлення факту використання твору через його відтворення.
Вирішення питання щодо відтворення твору.
Визначення терміну “відтворення твору” міститься у Глосарії тер-мінів з авторського права і суміжних прав Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) [8], а саме: “Відтворення твору — виготовлення одного або більше примірників твору або значної його частини в будь-якій матеріальній формі, включаючи звукозапис і відеозапис. Найбільш загальновживаним способом відтворення є випуск видання твору. Право на відтворення представляє собою один з важливих компонентів авторського права”. Отже, виходячи з визначення, відтвореним може бути як твір в цілому, так і його частина.
У статті 1 Закону [1] поняття “відтворення” розглядається дещо інакше: “Відтворення — виготовлення одного або більше примірників твору, відеограми, фонограми в будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп’ютер”.
Отже, літературні твори можуть бути відтворені повністю або частково. Законодавством України передбачено охорону не лише творів в цілому, але й окремих їх частин, що відповідають умовам охороноздатності. Так, згідно ст. 9 Закону [1] “Частина твору, яка може використовуватися самостійно, у тому числі й оригінальна назва твору, розглядається як твір і охороняється відповідно до цього Закону”.
При порівняльному аналізі літературних творів експерт проводить зіставлення мовних елементів, способів їх відбору, вживання, взаємного поєднання та співвідношення. Встановлення експертом, що текст частини твору, яка має самостійне значення, повністю збігається з текстом іншого твору, дає підстави зробити висновок про відтворення цієї частини твору.
При виявленні фрагментів тексту, які наряду з певними текстуальними збігами містять окремі відмінності, аналізується характер цих збігів та відмінностей. При цьому слід враховувати, що ряд збігів у текстах досліджуваних творів може бути обумовлений необхідністю дотримання тих мовних засобів та стилістичних норм, що є характерними для цього виду творів.
Про використання твору можуть свідчити наступні ознаки: однакові цитування у досліджуваних творах, аналогічна послідовність викладення матеріалу, наявність однакових помилок у текстах, використання характерної для певного твору лексики, фразеологізмів тощо.
Окремі збіги можуть бути обумовлені використанням таких самих нормативних документів, літературних джерел та архівних даних при створенні досліджуваних творів, особливо якщо факти, що в них викладені, об’єктивно існували та відображені в різноманітних документах та архівних даних. З цього приводу Гаврилов Е. П. [7, с. 56] зазначає, що із твору іншого автора дозволяється запозичувати окремо взяті елементи, такі як: розрізненні факти, задум, тему, систему, метод, літературний стиль, художню манеру, але запозичення сукупності елементів, що відображають індивідуальний характер твору, є протиправним.
При створенні творів наукового характеру, збіг окремих фрагментів текстів досліджуваних творів може бути викликаний використанням цитат (коротких уривків) з опублікованих творів. Про правомірність такого відтворення свідчить стаття 21 Закону [1], де, зокрема, зазначено: “Без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право), але з обов’язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення, допускається: 1) використання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів в обсязі, виправданому поставленою метою, в тому числі цитування статей з газет і журналів у формі оглядів преси, якщо воно зумовлено критичним, полемічним, науковим або інформаційним характером твору, до якого цитати включаються; вільне використання цитат у формі ко-ротких уривків з виступів і творів, включених до фонограми (відеограми) або програми мовлення…”.
Відмінності у фрагментах творів можуть полягати в застосуванні різного порядку слів у відповідних реченнях, вилученні або додаванні окремих слів у реченнях, заміні в тексті словесних одиниць їх еквівалентами (“еквівалент — щось рівноцінне, рівнозначне, рівносильне; те, що повністю відповідає чому-небудь, може його замінювати або виражати…” [9, с. 337]).
Між тим, в заміні в тексті словесних одиниць їх еквівалентами, в перестановці місцями слів, речень, абзаців немає творчості, оскільки таке підставлення еквівалентів доступне будь-якій людині. Іонас В.Я. [10, с. 35] підкреслював, що при зміні мовних засобів (в літературному творі — слів), які не потребують творчості, не може бути створено творчосамостійний твір: така заміна не суттєва. Мова твору не піддається запозиченню, її можна лише цитувати із зазначенням джерела, у іншому випадку буде наявний плагіат [10, с. 46].
При дослідженні творів, викладених художнім стилем, необхідно проаналізувати образну систему обох творів, оскільки саме збіг образів у таких видів творів є критерієм запозичення.
Таким чином, при вирішенні питання щодо відтворення літературного твору необхідно виділити ознаки, що індивідуалізують об’єкт дослідження, вказати на збіги та відмінності у творах.
Вирішення питання щодо перекладу твору.
Переклад — це вираження форми письмових або усних творів мовою, яка відрізняється від мови оригіналу. При перекладі твору на іншу мову внутрішня його форма зберігається, а змінюється лише зовнішня форма, оскільки твір має бути переданим у достовірному і неспотвореному вигляді як щодо його змісту, так і щодо стилю.
При порівняльному аналізі експерт виявляє збіги та відмінності у формі та змісті творів, розглядає особливості перекладу творів, що виникають у зв’язку зі специфікою мови оригіналу і мови перекладу, вибір еквівалентів, перекладацькі трансформації та неперекладені частини оригіналу, які за даними лінгвістів [11, с. 37] є суто індивідуальним рішенням перекладача.
Виявлення в об’єкті дослідження фрагментів, що є перекладом фрагментів іншого твору, з розміщенням на місці слів, що перекладаються, їх еквівалентів, навіть без синтаксичної обробки тексту, дає підставу експерту зробити висновок про наявність використання твору. За літературними даними [12, с. 43], підставлення еквівалентних слів під текст оригіналу є технічною роботою та потребує лише знання двох мов: тієї, з якої робиться переклад, та іншої, на яку перекладають.
Вирішення питання щодо внесення до твору змін.
Переробка творів є широко поширеним на практиці способом ство-рення творів на основі тих, що існували раніше. Характерною ознакою переробки є запозичення певних елементів форми (мови, художніх образів, послідовності викладення матеріалу) з твору, що існував раніше [13, с. 176].
Переробкою також вважають зміну жанру раніше існуючого твору в результаті переробки або зміни твору в межах одного й того ж жанру з метою пристосування його до інших умов використання. Переробка творів інших авторів, що охороняються авторським правом, здійснюється тільки за дозволом правовласника [12, с. 154].
Видами похідних творів, які створені шляхом внесення до твору змін, є адаптації, анотації тощо.
Адаптація — використання чужого твору для створення нового, творчо самостійного. При цьому твір іншого автора є своєрідним “фундаментом” для нового твору. Останній, як наприклад, екраніза-ція роману або його постановка на сцені, вимагає спеціальних знань, майстерності і творчих зусиль, які надають роботі оригінальності і тим самим роблять об’єктом авторсько-правової охорони. Підручники, посібники також адаптуються шляхом внесення до тексту змін або доповнень з метою їх доступності [12, с. 33].
Анотація — коротка характеристика видання з точки зору змісту, цільового і читацького призначення, форми та інших особливостей. Включає також відомості про автора. Вміщують у книгах, брошурах, анотованих тематичних планах випуску видань, рекламних матеріалах, бібліографічних посібниках [12, с. 36].
При вирішенні питань щодо внесення до твору змін також встановлюються збіги та відмінностей в ознаках творів, при цьому підхід до проведення дослідження аналогічний тому, що застосовується при встановленні факту відтворення твору.
Однак, збіг ознак ще не є свідченням тотожності об’єктів, а їх відмінність — відсутності її. Результати порівняння рідко бувають такими, коли експерт відразу може надати відповідь, для цього необхідні синтез та оцінка даних, отриманих під час дослідження [2, с. 78].
4. Оцінка результатів дослідження та формулювання висновків. На цій стадії експерт синтезує результати порівняльного дослідження та формулює заключні висновки. Проводиться оцінка природи відмінностей ознак творів, що встановлені у результаті порівняльного дослідження, та розглядається можливість їх виникнення у результаті зміни певного твору.
Таким чином, при проведенні експертних досліджень по встановленню факту використання літературних творів визначається характер (вид) досліджуваних творів, виділяються ознаки, які індивідуалізують ці твори, та проводиться оцінка виявлених збігів та відмінностей.
Список використаної літератури
1. Про авторське право і суміжні права: Закон України № 3792- XII від 23.12.1993 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 13. — Ст. 64.
2. Шляхов А.Р. Судебная экспертиза: организация и проведение / А.Р. Шляхов — М.: Юрид. лит., 1979. –123 с.
3. Шерстюк В.М. Словник основних термінів судових експертиз (теорія, організація та нормативно-правое регулювання) / В.М. Шерстюк (керівн.авт.кол.), В.В. Лук’янен-ко. — Сімферополь: КримНДІСЕ, 2009. — 200 с.
4. Сергеев А.П. Авторское право России / А.П. Сергеев. — Спб: Изд-во С.-Петербургского ун-та, 1994. — 312 с.
5. Солганик Г.Я. Стилистика текста: учеб. пособие / Г.Я. Солганик. — 5-е изд. — М. Флинта: Наука, 2003. — 256 с.
6. Методологічні основи судової експертизи об’єктів інтелектуальної власності: звіт про НДР (заключний) / МЮУ, КНДІСЕ, ХНДІСЕ; Г.В. Прохоров-Лукін (керівник); вик.: А.В. Андрєєва, С.В. Мельник, О.А. Авейнік та ін. — 0104U003403. — К.: КНДІСЕ, 2006. — 290 с.
7. Гаврилов Э.П. Авторское право. Издательские договоры. Авторский гонорар / Э.П. Гаврилов. — М.: Юрид. лит., 1988. — 176 с.
8. ВОИС. Глоссарий терминов по авторському праву и смежным правам: — Published by the World Intellectual Property Organization. — 1981. — 228 с.
9. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод., допов. та CD) / уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. — К.: Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2007. — 1736 с.
10. Ионас В.Я. Произведения творчества в гражданском праве / В.Я. Ионас. — М: Юрид. лит., 1972. — 168 с.
11. Теория перевода (лингвистические аспекты). — М.: Высш. шк., 1990. — 253 с.
12. Інтелектуальна власність: словник-довідник / за заг. ред. О.Д. Святоцького: у 2-х т. — К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2000. Том 1. Авторське право та суміжні права / За ред. О.Д. Святоцького, В.С. Дроб’язка; уклад.: В.С. Дроб’язко, Р.В. Дроб’язко. — 356 с.
13. Гаврилов Э.П. Советское авторское право: основные положения. Тенденции развития. — М.: Наука, — 1984. — 224 с.
Джерело публікації: Встановлення фактів використання літературного твору при проведенні експертних досліджень у сфері інтелектуальної власності //Криминалистика и судебная експертиза. – Вып. № 57. – 2012.
