На вирішення судової експертизи у сфері інтелектуальної власності, об’єктом яких є наукові твори, перед експертом доволі часто ставиться завдання встановити наявність у об’єкті дослідження, або його частині, яка може використовуватися самостійно, ознак об’єкта авторського права. Вирішення цього завдання проводиться на основі відомостей, що зазначені в матеріалах справи, враховуючи норми чинного законодавства у сфері авторського права.
Так, частиною 1 статті 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» [1] визначено, що «об'єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме: літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру…»
Для того, щоб літературний твір визнавався об’єктом авторського права, він повинен бути вираженим у будь-якій об’єктивній формі та створеним у результаті творчої праці його автора.
Великий тлумачний словник сучасної української мови [5, с. 1434] містить таке визначення терміну «твір»: «1. Те, що зроблено, створене ким-небудь і реально існує в тій чи іншій формі; виріб, витвір. Продукт творчої діяльності людини. Наслідок літературної, наукової, музичної творчості людини».
У статті 1 Закону [1] поняття «автор» визначається як: «…фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір». Виходячи з вище зазначеного, ознака творчого характеру відрізняє твори, які є об’єктами авторського права, від тих, що є результатом виключно технічної роботи.
Ознака творчого характеру твору розкривається через поняття «оригінальність». Відповідно до словника української мови [6, с. 744] поняття «оригінальний» має наступні значення: «1. Який не є копією або підробкою чого-небудь; справжній, автентичний; // створений самостійно, без наслідування певних зразків. 2. Який привертає до себе увагу своєю незвичайністю, своєрідністю». Тому термін «оригінальність» можна розглядати як індивідуальність твору за своїм характером.
На думку відомого фахівця з питань авторського права Д. Ліпцик [2, с. 61], «у процесі створення літературного твору розрізняють три основних етапи: спочатку автор створює задум твору, потім він розробляє план розвитку цього задуму, далі композицію твору, і, нарешті, він висловлює цей задум. Беручи до уваги той факт, що оригінальність задуму не має значення, оскільки ідея як така охороні не підлягає, оригінальними можуть бути композиція твору, його зміст, спосіб або форма вираження».
Таким чином, творчий елемент може відноситись як до змісту твору, так і до його форми, або одночасно до форми і змісту.
Оригінальність потрібно оцінювати по-різному, беручи до уваги, до якого виду літературних творів буде віднесено об’єкт дослідження.
Форма вираження літературних творів переважно зумовлюється використанням певного функціонального стилю мови, зокрема, у сфері науки використовується науковий стиль. Розвиток даного стилю пов’язаний з процесом змін, що відбуваються в різних галузях наукових знань, сферах людської діяльності. Для того, щоб уникнути неточностей у термінології, твори мають викладатися згідно правил, чітко визначених науковим стилем. Такі види творів як монографія, дисертація, звіт, стаття, підручник, посібник, доповідь, анотація, енциклопедія тощо відносяться до творів наукового стилю.
Відповідно до частини 3 статті 8 Закону [1]: «Правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі».
У творах наукового стилю, навпаки, творчість найчастіше стосується змісту, а не форми, оскільки такі твори справляють на читача раціональний вплив, а не емоційний.
Твори наукового характеру мають ряд специфічних ознак, а саме: своєрідний понятійний апарат, структурність, логічну послідовність, узагальненість, однозначність, точність, лаконічність, доказовість, переконливість, аргументація, пояснення причиново-наслідкових відношень, висновки.
В Енциклопедії інтелектуальної власності зазначається, що «оригінальність твору наукового характеру може виражатися у особливості та порядку вживання термінів (частоті їх повторюваності) та загальновживаної лексики, упорядкованості зв'язків між частинами висловлювання, особливості аргументації, узгодженості наукових понять між собою, посиланні на літературні джерела тощо» [3, с. 417].
Кісіль Н.В. зазначає [4, с. 387-388], що елементами змісту творів наукового характеру є матеріал, який включає наукові факти, дані експериментів та спостережень, гіпотези, теорії тощо; а елементами форми – послідовність викладу наукових понять, логіка, система розкриття наукових ідей і розміщення матеріалу (внутрішня форма), а також мова твору зі всіма лексичними особливостями включаючи наукові знаки і символи (зовнішня форма).
Для встановлення ознак творчого характеру наукових творів в об’єкті дослідження виявляються специфічні ознаки, які свідчать, що досліджуваний об’єкт створений у результаті творчої праці його автора, а саме здійснюється аналіз елементів змісту та форми, зокрема, особливостей вираження їх внутрішньої та зовнішньої форми.
На практиці порівняльний аналіз даних елементів показує, що тексти творів можуть містити однотипну структуру розташування розділів, аналогічну послідовність викладення наукових понять, теорій, положень, концепцій, їх взаємне поєднання та співвідношення, використання тотожних дефініцій, наведення однакового переліку посилань (хоча в деяких випадках це може бути обумовлено однаковою сферою діяльності), допущення аналогічних помилок у тексті твору. Хоча, у текстах творів наявне застосування певних змін, що полягають у відсутності або наявності окремих фраз, перестановці слів місцями, вживанні синонімічних рядів, абревіатури та внесення інших змін виключно технічного характеру.
Таким чином, при встановленні ознак творчого характеру наукових творів експертами виявляються індивідуалізуючі специфічні ознаки твору, які свідчать, що досліджуваний об’єкт створений у результаті творчої праці його автора і може бути віднесений до об’єктів авторського права.
Список використаної літератури
1. Про авторське право і суміжні права: Закон України від 23 грудня 1993 р. № 3792-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 13. – ст. 64 із змінами.
2. Липцик Д. Авторское право и смежные права / Пер. с фр. Предисловие М. Федотова. – М.: Ладомир; Издательство ЮНЕСКО, 2002. – 788 с. – ISBN UNESCO 92-3-202837-9; ISBN 5-86218-395-7.
3. Енциклопедія інтелектуальної власності /за ред. проф. П.П. Крайнєва. – К.: Старт-98, 2012. – 660с.
4. Кісіль Н. В. Особливості проведення експертних досліджень, пов’язаних з літературними творами наукового характеру // Криминалистика и судебная експертиза: Междуведомственный научно-методический сборник. Вып. 58, ч. 1 / Отв. ред. И. И. Емельянова. – К.: Министерство юстиции Украины, 2013. – С. 385-390.
5. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод., допов. та CD) / Уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. – 1728с.
6. Словник української мови [в 11 т.] /под. ред. В.О. Винник, Л.А. Юрчук. – Видав. «Наукова думка», т. 5. – 1974. – 840 с.
