Останнім часом спостерігається посилення уваги наукового середовища до такого негативного явища як плагіат у наукових творах. У засобах масової інформації та соціальних мережах широко поширюються відомості щодо виявлених фактів плагіату як у роботах науково-педагогічних працівників, так і працях високопосадовців. Під час прес-конференції «Сприяння розвитку академічної доброчесності як компонент освітньої реформи» [8], яка відбулася у лютому 2016 року, перший заступник Міністра освіти і науки України І. Совсун звернула увагу, що в останні роки відмічається збільшення кількості скасованих рішень спеціалізованими вченими радами щодо присудження наукового ступеня на підставі виявлених у дисертаціях фактів плагіату. Так, якщо до 2014 року факти плагіату у захищених дисертаціях фіксувалися у 2-3 роботах у рік, то у 2014 році на цій підставі було скасовано 6 рішень спеціалізованих вчених рад, а у 2015 році – 23.
Розробці механізмів запобігання і виявлення плагіату в наукових, навчально-методичних, бакалаврських, магістерських та інших роботах, нині приділяється особлива увага як академічними закладами, так і органами, що уповноважені на реалізацію державної політики у сфері забезпечення якості вищої освіти. Багатьма університетами України нині розроблені положення або методичні посібники щодо виявлення та запобігання плагіату в академічних роботах. З метою ознайомлення наукової громадськості з доробком здобувачів наукових ступенів відповідно до частини п’ятої статті 6 Закону України «Про вищу освіту» [3] та п. 1 наказу МОН України «Про оприлюднення дисертацій та відгуків офіційних опонентів» від 14.07.2015 № 758 запроваджено розміщення примірника дисертації на офіційному веб-сайті вищого навчального закладу (наукової установи), спеціалізована вчена рада якого прийняла дисертацію (опубліковану монографію) до захисту. Виключення складаються лише для дисертацій, що містять державну таємницю або інформацію для службового користування.
Запровадження цієї норми є також одним з шляхів виявлення науковою громадою фактів плагіату у призначених для розгляду дисертаціях. На сьогоднішній день вже відомо ряд таких прецедентів. Наприклад, у 2016 році одним з співробітників ВНЗ «Український католицький університет» виявлено у захищеній дисертації, рукопис якої було розміщено на офіційному веб-сайті вищого навчального закладу, спеціалізована вчена рада якого прийняла рішення щодо присудження наукового ступеню, значної кількості текстуальних збігів із текстом своєї монографії, що була опублікована у 2007 році. Під час проведеного нами експертного дослідження із застосуванням засобів та методів судової експертизи було виявлено значну кількість текстуальних збігів у фрагментах тексту дисертації та монографії, збіги у послідовності викладу наукових понять та розміщення матеріалу тощо. Встановлений факт часткового використання монографії у дисертації на здобуття наукового ступеня був підставою для скасування рішенняспеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня.Оскільки, згідно пункту 6 статті 6 Закону України «Про вищу освіту» [3], до захисту допускаються дисертації, виконані здобувачем наукового ступеня самостійно. Виявлення академічного плагіату у захищеній дисертації (науковій доповіді) є підставою для скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня та видачу відповідного диплома.
При виявленні у захищеній дисертації плагіату, передбачено академічні заходи впливу й щодо наукового керівника (консультанта), офіційних опонентів, які надали позитивні висновки про наукову роботу, та голови відповідної спеціалізованої вченої ради. Тому, при виявленні спірних питань щодо фрагментів тексту певної дисертації виникає необхідність у повному та об’єктивному розгляді дисертації та творів, з яких імовірно були запозичені певні елементи.
Як показує практика, доволі часто особи, що здійснюють аналіз певних наукових робіт на предмет наявності в тій чи іншій роботі неправомірних запозичень з творів інших авторів, обґрунтовують свою позицію без глибокого вивчення змісту поняття плагіат та його основних ознак, при цьому застосовуються різні підходи до встановлення факту недобросовісного використання праць інших авторів.
Відповідно, особливої актуальності нині потребує розробка та формулювання єдиних критеріїв для визначення ознак плагіату, що є надзвичайно актуальним як для застосування заходів академічного впливу, в тому числі прийняття обґрунтованого та об’єктивного рішення Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти, до повноважень якого законом віднесено скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня у разі виявлення академічного плагіату, а також для об’єктивного вирішення справ під час досудового розслідування та судового розгляду спорів, що пов’язані із порушенням особистих немайнових та майнових прав на наукові твори.
З цією метою проаналізовано відповідні норми законодавства та літературні джерела, а також досліджено судову та експертну практику щодо розгляду справ, пов’язаних із творами наукового характеру як об’єктами авторського права.
Дослідження показало, що при встановленні наявності фактів плагіату у наукових творах, необхідно звертати увагу на відмінності змісту понять «академічний плагіат» у розумінні Закону України «Про вищу освіту» [3] та «плагіат» у розумінні Закону України «Про авторське право та суміжні права» [2].
Так, відповідно до п. 6 статті 69 Закону України «Про вищу освіту» під терміном академічний плагіат розуміється «оприлюднення (частково або повністю) наукових результатів, отриманих іншими особами, як результатів власного дослідження та/або відтворення опублікованих текстів інших авторів без відповідного посилання».
У спеціальному Законі [2], що регулює відносини, пов’язані із охороною особистих немайнових прав і майнових прав авторів та їх правонаступників, в тому числі щодо створення та використання творів науки, а саме: у пункті «в» статті 50 термін «плагіат» тлумачиться наступним чином: «плагіат – оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору».
У Великому тлумачному словнику сучасної української мови [4] наведено наступне визначення цього поняття: «плагіат – привласнення авторства на чужий твір науки, літератури, мистецтва або на чуже відкриття, винахід чи раціоналізаторську пропозицію, а також використання у своїх працях чужого твору без посилання на автора».
Отже, з точки зору наукової етики плагіатом вважається не лише відтворення опублікованих текстів інших авторів без відповідного посилання, а також й оприлюднення повністю або частково наукових результатів, отриманих іншими особами. Виявлення наявності запозичень наукових результатів, зокрема використання ідей або концепцій інших вчених, відбувається шляхом залучення до розгляду відповідної дисертації провідних вчених цього напряму знань. Встановлення цих фактів дає підстави для застосування засобів академічного впливу.
З точки зору законодавства у сфері авторського права, плагіатом вважається повне або часткове опублікування (оприлюднення) чужого твору, під ім’ям особи, яка не є його автором. При цьому як зазначається у частині 3 статті 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права»: «правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі». Саме тому запозичення наукових ідей без запозичення форми, в якій вони втілені, з точки зору авторського права не розглядається як плагіат.
Якщо у тексті досліджуваного твору міститься наукова теорія (концепція тощо), яка була запозичена з твору іншого автора, проте вона втілена в іншу зовнішню та внутрішню форму, то з точки зору авторського права порушення авторських прав можливо будуть й відсутні, між тим, безумовно, буде мати місце недотримання етичних норм, прийнятих у науковому співтоваристві. Необхідно пам’ятати, що авторсько-правова охорона надається твору в цілому як результату творчої діяльності, але передусім у зв’язку з його формою, яка дозволяє відокремити твір за зовнішніми ознаками [6]. За нормами авторського права окремі частини твору, які мають самостійне значення, також можуть розглядатися як твір та бути предметом самостійної охорони.
Відповідно до Закону [2], вчинення будь-якою особою дій, що порушують особисті немайнові та майнові права суб’єктів авторського права, зокрема плагіат у наукових творах, є підставою для судового захисту. Також законодавством України передбачено кримінальну відповідальність за статтею 176 ККУ за незаконне відтворення та розповсюдження творів науки.
Виходячи з аналізу експертної практики можемо констатувати, що останнім часом спостерігається чітка тенденція до збільшення кількості судових розглядів щодо порушення авторських прав при створенні наукових творів та неправомірного використання в них праць інших авторів. Переважна більшість таких спорів розглядається у цивільному судочинстві, а позивачем виступає особа, яка вважає, що її немайнові або майнові права були порушені шляхом повного або часткового використання її творів. Також спостерігаємо посилення уваги правоохоронних та контролюючих органів до якості науково-дослідних робіт, а також використання в них недобросовісних запозичень з раніше створених наукових праць, особливо якщо вони створені за рахунок коштів державного бюджету та є підстави для кваліфікації за фактом заволодіння коштами державного бюджету України шляхом їх безпідставного перерахування.
Під час досудового розслідування та розгляду цієї категорії справ у суді з метою встановлення фактів наявності повного або часткового відтворення фрагментів творів інших авторів та виявлення наявності ознак плагіату у наукових роботах відповідно до вимог процесуального законодавства залучаються експерти, які в установленому законодавством порядку отримали кваліфікацію судового експерта у сфері інтелектуальної власності за експертною спеціальністю 13.1.1 «Дослідження, пов’язані з літературними та художніми творами та інші». При цьому висновок експерта є одним з джерел доказів по справі.
Виходячи з експертної практики судові експертизи та експертні дослідження переважно проводяться щодо таких літературних творів наукового характеру, як дисертації, монографії, статті, звіти про науково-дослідні роботи, навчальні посібники.
При проведенні експертного дослідження щодо встановлення факту використання наукового твору та наявності ознак плагіату проводиться аналіз мовних елементів досліджуваних творів, способів їх відбору, вживання, взаємного поєднання та співвідношення. При цьому аналізуються елементи змісту та форми цих творів, зокрема особливості вираження їх внутрішньої та зовнішньої форми.
У зв’язку з тим, що твір наукового характеру на відміну від інших видів творів, не може бути створений без глибокого дослідження праць інших вчених у певній галузі знань, відповідно, наявність у творі окремих фрагментів, що мають текстові збіги з фрагментами твору іншого автору, ще не є свідченням використання чужого твору. Оскільки, досліджуючи певне питання добросовісний студент або науковець опрацьовує значну кількість джерел і викладає матеріал використовуючи термінологічний апарат, який притаманний відповідній галузі науки, та враховує ті мовленнєві конструкції, що знайшли своє відображення у працях вчених, якими обґрунтовано відповідні наукові положення. Наприклад, у текстах творів у галузі юридичних наук широко використовуються мовленнєві конструкції, що містяться у нормативно-правових актах. Відповідно, у текстах творів різних авторів можуть спостерігатися певні текстуальні збіги, і лише після дослідження їх характеру та розміру може бути встановлено чи має місце у конкретному творі недобросовісне запозичення фрагментів творів інших авторів або ні.
Відомий фахівець з авторського права Д. Липцик зазначає [7, c. 77], що автор наукової праці у значній мірі пов'язаний принципами, які панують у цій галузі знань, хронологією, відмінною манерою викладу, непорушними трафаретами в тих випадках, коли мова йде про загальновідомі речі або питаннях, з приводу яких немає розбіжностей. В ході своєї роботи автор користується різними теоретичними джерелами, багато з яких можуть розглядатися в якості обов'язкової бібліографії, звідки він черпає значну частину матеріалу для створення нового твору.
Збіг окремих фрагментів текстів творів наукового характеру також може бути викликаний використанням цитат (коротких уривків) з опублікованих творів, що передбачено нормами національного та міжнародного законодавства. Так, у статті 10 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів [1], до якої Україна приєдналася у 1995 році, зокрема зазначено: «(1) дозволяється використання цитат із твору, який правомірно зроблено доступним для загального відома, за умови дотримання добрих звичаїв і в обсязі, виправданому поставленою метою, включаючи цитування статей із газет і журналів у формі оглядів преси. (3) При використанні творів відповідно до попередніх пунктів цієї статті зазначається джерело і ім'я автора, якщо воно позначено на цьому джерелі». Статтею 21 Закону «Про авторське право і суміжні права» [2] передбачено, що «Без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право), але з обов'язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення, допускається: 1) використання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів в обсязі, виправданому поставленою метою, в тому числі цитування статей з газет і журналів у формі оглядів преси, якщо воно зумовлено критичним, полемічним, науковим або інформаційним характером твору, до якого цитати включаються; вільне використання цитат у формі коротких уривків з виступів і творів, включених до фонограми (відеограми) або програми мовлення…».
У статті 1 вищезазначеного закону визначено термін «цитата»: «цитата - порівняно короткий уривок з літературного, наукового чи будь-якого іншого опублікованого твору, який використовується, з обов'язковим посиланням на його автора і джерела цитування, іншою особою у своєму творі з метою зробити зрозумілішими свої твердження або для посилання на погляди іншого автора в автентичному формулюванні».
При цьому ім'я автора тлумачиться як сукупність слів чи знаків, що ідентифікують автора: прізвище та ім'я автора; прізвище, ім'я та по батькові автора; ініціали автора; псевдонім автора; прийнятий автором знак (сукупність знаків) тощо.
У роботі [6, 389] зазначалося, що якщо у результаті проведеного дослідження буде встановлено, що у тексті досліджуваного твору не міститься посилань на раніше опублікований твір, який є об’єктом дослідження, відповідно не може бути й підстав розглядати виявлені текстуальні запозичення як цитати.
Також слід звернути увагу, що однією з умов правомірного використання цитат із чужого твору є те, що обсяг запозичень має бути виправданий поставленою метою. Так, як зазначав ще у 1972 році В. Я. Ионас у своїй праці «Произведения творчества в гражданском праве» [5], за нормами авторського права, відібраний, систематизований і синтезований матеріал не може бути запозичений в точно такому вигляді для створення іншого твору.
Отже, при виявленні фактів опублікування повністю або частково чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору, а також відсутності у певному творі відповідного посилання на автора твору та джерело запозичення, відповідно будуть підстави для захисту авторських прав у судовому порядку або для звернення до правоохоронних органів та відкриття кримінального провадження. Крім того виявлення плагіату у захищеній дисертації буде підставою для скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня та видачу відповідного диплома.
Враховуючи вищевикладене, при виявленні певних збігів у наукових працях із творами інших авторів з метою установлення наявності або відсутності недобросовісних запозичень з творів інших авторів необхідно проводити повне дослідження елементів змісту та форми цих творів, здійснюючи аналіз мовних елементів досліджуваних творів, способів їх вживання, взаємного поєднання та співвідношення. Слід враховувати, що наявність у творі окремих фрагментів, що мають текстові збіги з фрагментами твору іншого автору, ще не є свідченням використання чужого твору. Лише після дослідження характеру та розміру цих збігів, може бути встановлено наявність у конкретному творі недобросовісного запозичення фрагментів творів інших авторів.
Список використаних джерел
1. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів // Зібрання чинних міжнародних договорів України. – 2006. № 5. Ст. 1247.
2. Про авторське право і суміжні права : закон України від 23 груд. 1993 р. № 3792-XII // Відом. Верх. Ради України. – 1994. № 13. Ст. 64.
3. Про вищу освіту : закон України від 01.07.2014 № 1556-VII // Відом. Верх. Ради України. – 2014. № 37-38. Ст. 2716.
4. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод., допов. та CD) / Уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. С. 977.
5. Ионас В. Я. Произведения творчества в гражданском праве. – М.: Изд. «Юрид. литература», 1972. 168с.
6. Кісіль Н. В. Особливості проведення експертних досліджень, пов’язаних з літературними творами наукового характеру // Криминалистика и судебная експертиза: Междуведомственный научно-методический сборник. Вып. 58, ч. 1 / отв. ред. И. И. Емельянова. – К.: Министерство юстиции Украины, 2013. С. 385-390.
7. Липцик Д. Авторское право и смежные права / Пер. с фр. Предисловие М. Федотова. – М.: Ладомир; Издательство ЮНЕСКО, 2002. 788 с.
8. Стенограма прес-конференції «Сприяння розвитку академічної доброчесності як компонент освітньої реформи». URL: http://osvita.ua/vnz/50440/. (дата звернення: 20.02.2017).
Джерело: матеріал надруковано в журналі "Інтелектуальна власність в Україні" (березень 2017)
